Особливості застосування системи менеджменту якості у факультативних, облігаторних, пропорційних та непропорційних договорах перестрахування



На відміну від страхових ринків, які захищені від західних конкурентів, на українському ринку перестрахування не діє ніяких протекціоністських обмежень. Саме тому перестрахувальні спілки України вимушені грати на одному полі з потужними західними групами, які можуть приймати на себе незрівнянно більші ризики. Тому для перестрахувальної спільноти нашої країни надання високоякісних конкурентоспроможних послуг – є справжнім питанням виживання.

Основу правовідносин між страховиком та перестраховиком встановлює договір перестрахування Таким чином виникає особлива зацікавленість та актуальність щодо питань системи менеджменту якості у договорах перестрахування.

МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ. Виявити особливості застосування системи менеджменту якості у договорах перестрахування та запропонувати власні підходи до вдосконалення системи менеджменту якості у договорах перестрахування.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ ДОСЛІДЖЕННЯ. Для подальшого розуміння даної доповіді, для початку необхідно розібратися безпосередньо з поняттями галузі перестрахування, які я безпосередньо досліджувала.

Отже, в першу чергу з’ясуємо, що ж таке перестрахування. Це система економічних страхових відносин між страховими організаціями (страховиками) з приводу укладених зі страхувальниками договорів страхування. Відповідно до договору перестрахування страховик, приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності по ним передає на погоджених умовах іншим страховикам (перестраховикам) з метою створення по можливості збалансованого страхового портфеля, забезпечення фінансової стійкості і рентабельності страхових операцій. Перестрахування дозволяє страховій компанії приймати ризики клієнтів, які були б занадто великими для одного страховика.

Договори перестрахування класифікуються за видами (пропорційні та непропорційні) та за формами (облігаторні та факультативні).

Пропорційне перестрахування — це вид перестрахування, при якому цедент передає в перестрахування в узгодженій із страховиком частці (квотою) прийняті на страхування ризики і премію, а останній відшкодовує цеденту в тій же частці сплачені ним збитки. Тобто, відповідальність за договором страхування, страхова премія (платіж, внесок) і збитки в межах страхової суми розподіляються між страховиком (цедентом, перестрахувальником) і перестраховиком у визначеній пропорції.

Непропорційне перестрахування — вид перестрахування, що передбачає настання відповідальності перестраховика, якщо перевищено обумовлений розмір збитку або збитковості. Тобто, страховик (цедент, перестрахувальник) повністю відшкодовує всі збитки, що не перевищують розмір його пріоритету; перестраховик відшкодовує тільки ту частину збитку, що перевищує пріоритет страховика.

Факультативна форма договорів перестрахування – страховик (цедент, перестрахувальник) і перестраховик вільні у своєму рішенні щодо передачі і прийняття об’єкта (ризику) у перестрахування.

Облігаторна форма договорів перестрахування – страховик (цедент, перестрахувальник) зобов’язується передавати, а перестраховик, у свою чергу, зобов’язується приймати об’єкти (ризики) у перестрахування на заздалегідь визначених умовах.

Отже, після з’ясування теоретичних аспектів даної теми, можна перейти безпосередньо до обговорення управління якістю у цих договорах.

Хочу знову відмітити, що питання підвищення якості надання страхових послуг є важливою умовою підтримання конкурентоздатності, рентабельності та платоспроможності вітчизняних компаній на сучасному ринку перестрахування, адже закордонні компанії, зокрема у Японії, США, Німеччині, Великобританії тощо, вже давно займаються, як теоретичним дослідженням та створенням систем підвищення якості договорів перестрахування, так і активно застосовують ці методи на практиці.

В Україні контролем за якістю надання послуг займається Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (до 23 листопада 2011 року цими питаннями займалася Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України).

Нормативно-правовою базою діяльності перестраховиків в Україні є:

• Закон України „Про страхування”;
• Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуги”;
• „Ліцензійні умови провадження страхової діяльності”, затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 40
• „Положення про Державний реєстр фінансових установ”, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 41;
• „Положення про внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховиків (перестраховиків), до Державного реєстру фінансових установ”, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 4934;
• „Положення про реєстрацію страхових та перестрахових брокерів і ведення державного реєстру страхових та перестрахових брокерів”, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 736.
• Постанова КМУ від 4 лютого 2004 р. N 124 «Про затвердження Порядку та вимог щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента».
• Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.03.2011 N 153 «Про затвердження Порядку реєстрації договорів перестрахування» і т.д.

Проте, як ми бачимо, яких би то ні било спеціальних наказів чи стандартів стосовно перестрахової діяльності, а тим паче стосовно менеджменту її якості в нашій країні немає.

Отже, українські компанії у питаннях менеджменту якості звертаються до зарубіжного досвіду. Особливо це актуально враховуючи те, що експорт страхових послуг та експортно-імпортне перестрахування як їх складова дозволить національним страховикам брати участь у світовому розподілі праці, сприятиме розвитку внутрішнього ринку перестрахування через передачу ризиків в ретроцессію, забезпечить приплив валютних коштів в економіку Україну.

На відміну від України, у високорозвинених країнах діють спеціальні стандарти та директиви по регулюванню та контролю надання перестрахових послуг, зокрема:

• Директива 2005/68/ЄС «Про ведення перестрахувальної діяльності і про внесення змін до директиви 73/239/ЄЕС, 92/49/ЄЕС, 98/78/ЄС та 2002/83/ЄС». Ця директива встановлює рамки регулювання діяльності з перестрахування на території країн-учасниць Європейського Союзу та Європейського економічного простору;
• Директива 64/225/ЄЕС «Про усунення обмежень свободи установи та вільного переміщення послуг в області перестрахування і ретроцесії» Директива говорить про те, що країни-члени ЄС повинні скасувати будь-які обмеження на свободу установи і надання послуг щодо перестрахування та ретроцесії;
• Контрольний стандарт IAIS № 8: «Здійснення нагляду за перестраховиками» Ці принципи нагляду за перестраховиками сформували загальний (єдиний) підхід до питання регулювання перестрахування;
• Контрольний стандарт IAIS № 7: «Використання механізмів перестрахування» Цей стандарт допомагає інспекторам керуватися необхідними орієнтирами при оцінці використання страховиками механізмів перестрахування;
• Стандарти ISO тощо.

До того ж, за кордоном майже у кожній більш-менш розвинутій країні існують організації по контролю за якістю, у тому числі і стосовно договорів перестрахування. Наприклад, American Society for Quality; Greece –Hellenic Management Association; National Quality Institute, Canada; Pakistan Institute of Quality Control; Quality Circle Forum of India і т.д.

Проте, звичайно цього всього не достатньо. На мою думку, основними шляхами підвищення менеджменту якості страхових послуг в Україні мають бути:

1. Створення нормативно-правової бази окремо для перестрахувальної галузі, адже, я вважаю, що перестрахова діяльність є трохи іншим різновидом бізнесу ніж страхування, а отже і потребує відокремленого законодавства.
2. Запровадження ліцензування на ведення перестрахової діяльності, адже ліцензія надається за умови виконання ліцензійних умов, серед яких мають бути встановлені і вимоги щодо менеджменту якості договорів перестрахування.
3. Кожна страхова/перестрахова компанія повинна створювати команду професіоналів та слідкувати за постійним підвищенням кваліфікації свого персоналу. Це є чи не найважливішою умовою у підвищенні якості договорів перестрахування.
4. Підвищення якості андеррайтингу – це також надзвичайно важливий аспект у питанні якості договорів перестрахування. Саме андеррайтер займається складанням, перевіркою і візуванням договорів перестрахування.
5. Вдосконалення бізнес-процесів у перестрахуванні, зокрема механізмів укладення договорів перестрахування, зменшення часу на акцептування договорів і тому подібне.
6. Бенчмаркінг, тобто визначення, розуміння та адаптація наявних прикладів ефективного функціонування компанії з ціллю покращення власної роботи. Партнера по бенчмаркінгу, як на мене, краще обирати серед провідних закордонних перестраховиків.

Якщо зупинятися окремо по видах перестрахових договорів, то хочеться відмітити, що таке відокремлення є досить умовним, адже можуть бути облігаторні пропорційні, облігаторні непропорційні, факультативні пропорційні та непропорційні договори перестрахування. Проте все ж хочеться виділити:

ВИДИ ДОГОВОРІВ ПЕРЕСТРАХУВАННЯ	ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДОГОВОРІВ ПЕРЕСТРАХУВАННЯ
Факультативні	зменшення витрат на процес андеррайтингу; максимальне скорочення процесу андеррайтингу, без погіршення його якості; прискорення механізму передачі ризиків у перестрахування; погодження інтересів учасників перестрахового ринку; мінімізація витрат на аквізицію.
Облігаторні	вдосконалення розрахунків ліміту відповідальності, суми власного утримання.
Пропорційні	особливу увагу приділяти вдосконаленню розрахунків сум власного утримання; зниження трудових затрат цедента (у договорах ексцедентного перестрахування); максимальне вирівнювання ризиків у портфелі (особливо за квотними договорами перестрахуванням).
Непропорційні	вдосконалення методик актуарних розрахунків; вдосконалення розрахунку перестрахових платежів.

Проте, зауважу, що комбінація цих форм перестрахування покликана на максимальну ліквідацію цих недоліків і підвищення якості договорів перестрахування, тому тенденція до поєднання кількох видів договорів є досить популярною.

ВИСНОВОК. В сучасних умовах глобалізаційних та інтеграційних процесів у галузі перестрахування, особливої необхідності набувають питання конкурентоспроможності перестрахових послуг, підвищення платоспроможності та рентабельності перестраховиків. Найефективнішим методом досягнення цих цілей є підвищення якості договорів перестрахування.

Отже менеджери галузі перестрахування повинні, в першу чергу, прагнути до підвищення компетенції своїх працівників, до створення команди професіоналів. Можливе також створення посадових інструкцій. Зокрема, особлива увага повинна приділятися до кваліфікації андерайтера, адже, як кажуть, «це людина, підпис якої в буквальному сенсі цього слова коштує мільйони». Саме андеррайтер займається складанням, перевіркою і візуванням договорів перестрахування.

Перестраховики також повинні приділяти увагу якості розрахунку лімітів відповідальності, сум власного утримання, тарифів, котирування, сум відшкодування та премій, відповідально та зважено підходити до вибору виду договору перестрахування

Однією з основних умов створення системи менеджменту якості є створення нормативно правової бази перестрахової діяльності та її адекватного регулювання, адже цілеспрямована державна політика, зокрема державна підтримка експорту страхових послуг та експортно-імпортного перестрахування як їх складової дозволить національним страховикам брати участь у світовому розподілі праці, буде сприяти розвитку внутрішнього ринку перестрахування через передачу ризиків в ретроцесію, забезпечить приток валютних коштів в економіку України. Хочу відмітити, що при розробці цієї нормативно-правової бази необхідно враховувати здобутки та вимоги інших країн, які є провідними лідерами у галузі перестрахування, адже перестрахування має яскраво виражену тенденцію до світової інтеграції, щороку ми спостерігаємо зростання як вхідного, так і вихідного перестрахування.

Незважаючи на гостру необхідність поліпшення системи менеджменту якості у договорах перестрахування, не слід на цьому зациклюватись, адже витрати на впровадження заходів по підвищенню якості договорів перестрахування повинні покриватися за рахунок ціни послуг, які надаються цими договорами, при цьому перестраховик та перестрахувальник мають отримати прибуток, а ціна даної послуги повинна відповідати цінам, які пропонуються на перестраховому ринку іншими компаніями.

Маргарита Ємельяненко, КНЕУ ім.. В.Гетьмана