Рискософия, страхование, культура
просмотров 2 360 ,

Бухінченко А., Гончар Д.Порівняльна характеристика державного регулювання страхової діяльності в Україні та Китаї



«Порівняльна характеристика державного регулювання страхової діяльності в Україні та Китаї»

 Бухінченко Артем, Гончар Дмитро, КНЕУ ім.В.Гетьмана

 

Вступ

 Якщо характеризувати державне регулювання страхової сфери в Україні та іншій країні, то треба брати до уваги те, що ця країна має бути такою, чия страхова сфера також дуже активно регулюється державою. Саме тому я обрав для характеристики КНР. На мою думку аналізувати потрібно не тільки самі правові акти регулювання та методи, за допомогою яких здійснюється державне регулювання, а також сам процес регулювання, тобто те, що дійсно відбувається під час практичного регулювання страхової сфери.

 

Порівняння державного регулювання страхової сфери в Україні та Китаї.

Коли я вирішував яку саме країну обрати для порівняння, я розумів, що це має бути країна, страхова сфери якої дуже часто та майже постійно піддається державному регулюванню. Одразу на думку спали країни, які є номінально тоталітарними, це ж дуже чітко і зрозуміло, якщо країна регулює свою економіку, то вона майже стовідсотково буде і контролювати усе що стосується приватного сектору, вона буде застосовувати ручне керування майже усюди. Серед усіх країн світу наразі у червоний колір окрашені такі країни як : Китай, Північна Корея, Лаос, Куба та В’єтнам. Звісно серед всіх цих країн, сама найкраще розвинена сфера страхування – це в Китаї. І я ще до початку пошуку інформації був впевнений, що сфера страхування в Китаї є об’єктом для державного регулювання. На разі всі добре знають, що в Україні є демократичний устрій, хоча все таки також не є секретом те, що чиновники здійснюють державне регулювання сфери фінансових послуг. І взагалі для цього була створена державна комісія для регулювання фінансових ринків в Україні, але окрім цього, вже при аналізі я хотів би сфокусуватися на певних особливостях державного регулювання страхової сфери в Україні та в Китаї. Для того, щоб було наглядно зрозуміло те, що саме являють собою особливості регулювання в Китаї та в Україні, я спочатку хотів би взагалі розказати про державне регулювання страхової сфери в цих двох країнах.

Кажучи про державне регулювання  страхової сфери в Україні я не міг не звернути увагу на те,що сьогодні чаша терезів щодо виконання цієї функції дуже стрімко почала схилятися у бік Міністерства фінансів, а також зокрема  держаної комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Взагалі державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою додержання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

Основними функціями Міністерства фінансів України є:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);

2) видача ліцензій на проведення страхової діяльності;

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їх страхових зобов’язань перед страхувальниками;

4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена законом до компетенції Міністерства фінансів України;

6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність;

7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.

Здійснюючи державний нагляд за страховою діяльністю, Міністерство фінансів України має право:

1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про їх фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків та громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій;

2) проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування, не частіше одного разу на рік, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов’язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

3) при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність давати їм приписи про їх усунення, а у разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Поновлення дії ліцензії після її відкликання здійснюється у порядку, передбаченому статтями 38 і 39 Закону України «Про страхування»;

4) звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб’єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України «Про підприємництво».

Як одну з форм державного регулювання страхової діяльності можна розглядати примусову санацію страховика, яку Міністерство фінансів України має право провести у випадках:

— невиконання страховиком зобов’язань перед страхувальниками протягом більше трьох місяців;

— недосягнення страховиком визначеного законодавством України розміру статутного фонду;

— інших випадках, визначених чинним законодавством України.

Примусова санація передбачає:

— проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов’язкової аудиторської перевірки;

— встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов’язань без дозволу Міністерства фінансів України;

— встановлення обов’язкового для виконання графіка здійснення розрахунків із страхувальниками;

— прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

Щодо законодавчої бази, згідно якої безпосередньо і виконують свої функції суб’єкти регулювання, то тут основними документами в Україні є :

  • Конституція України;
  • міжнародні угоди, які були підписані й ратифіковані Україною;
  • Цивільний кодекс України;
  • Закони та постанови Верховної Ради України;
  • Укази та розпорядження Президента України;
  • декрети, постанови та розпорядження Уряду України;
  • нормативні акти (інструкції, методики, положення, накази), котрі було ухвалено міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади та зареєстровано в Міністерстві юстиції України;
  • нормативні акти органу, який згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;
  • нормативні акти органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності було делеговано цим органам за рішенням Президента або Уряду України;

Але ж все-таки, на мою думку основними особливостями Державного Регулювання страхування в Україні є те, що деякі суб’єкти, які займають певне місце на ринку фінансових послуг можуть лобіювати свої інтереси, тому не завжди це державне регулювання є спрямованим на те, щоб максимально стабілізувати ситуацію на страховому ринку. Також на мою думку важливим негативним чинником є те, що воно, це регулювання, не створює привабливого інвестиційного клімату на страховому ринку, і тому іноземні страхові компанії не дуже охочу відкривають свої відомства в Україні. А ще я хотів додати, що державне регулювання, таке враження не завжди проводиться «саме так як треба», і потім із-за цього можуть виникати шпарини у законодавстві, через які страхові компанії будуть ухилятися від податків, або будуть знаходити способи не платити страхувальнику ті гроші, котрі він потребує.

Проаналізувавши ситуацію в Україні, я хотів би перейти до того, які особливості регулювання існують в Китаї, та як їхня влада поводить себе на страховому ринку.

Сьогодні в Китаї суть державного регулювання полягає у виконанні державою певних видів діяльності для досягнення конкретних цілей, спрямованих на забезпечення ефективності господарської діяльності та стабілізацію економіки в цілому. Для початку я хотів би сказати пару слів про те, що відбувалося із страхуванням у Китаї. Економічні реформи в страховому секторі Китаю були розпочаті в 1995 р. прийняттям закону про страхування і скасуванням державної монополії на страхування. Було дозволено установа дочірніх товариств іноземних страховиків у вільних економічних зонах: Шанхаї, Гуаньчжоу, Шеньжень та ін. Вже зараз такі міжнародні страхові компанії, як «Royal & Sun Allianze», AIG, мають право на продаж страхових послуг в Китаї. У 2002 р. 115 страховиків з 17 країн світу мали в Китаї 208 своїх представництв.

У Китаї розвинене соціальне страхування, в обов’язковій формі. «Законом КНР про працю» встановлено, що трудящі та підприємства зобов’язані брати участь у соціальному страхуванні та регулярно сплачувати страхові внески. Соціальне страхування представлено п’ятьма видами: страхування пенсій (накопичувальне, що фінансується внесками працівників, підприємств і субсидіями держави), страхуванням від безробіття, соціальне медичне страхування, страхування від виробничого травматизму (тільки за рахунок страхових внесків роботодавця), страхування на випадок народження дітей (фінансування медичного обслуговування на період вагітності та пологів і післяпологового відпустки на 90 днів). Страхування на випадок народження дітей поширюється на всіх трудящих жінок, що досягли віку для заміжжя і не порушують державну політику планового дітонародження. Слід зазначити, що згідно цій політиці сім’ям, які мають одну дитину, виплачуються щомісячні преміальні на охорону здоров’я дітей до виповнення дитині 14 років.

Оподаткування страхових компаній в Китаї здійснюється з їх доходів (33% з китайських, 15% з іноземних, компанії по страхуванню життя звільняються від податку на доходи) і з обороту-5% в 2003 р.

У Китаї існує 5 видів соціальних страхових послуг: страхування від безробіття, страхування від виробничих ран (будь-яких ушкоджень), медичне страхування (базове), страхування вагітності і пологів, пенсійне страхування (базове).

Як я вже зазначав реорганізація страхування почалася з 1995 року саме в тому році великих змін зазнало і державне регулювання страхової сфери в Китаї. Департамент страхування НБК(Національний банк Китаю), відповідно до положень закону став основним регулюючим органом системи страхування, в травні 1995 р. був перетворений в незалежний, небанківський фінансовий інститут. Він контролював всі страхові компанії в Китаї, іноземні й вітчизняні, розглядав заяви про надання ліцензій на право ведення страхової діяльності. Іноземні страховики додатково піддавалися контролю з боку департаменту контролю за іноземними фінансовими установами НБК. Розподіл видів страхування з різним компаніям було викликано прагненням підвищити рентабельність галузі і виявити найбільш збиткові види страхування.

В кінці 1998 р. був утворений Китайський комітет по страховому регулюванню (ККСР), безпосередньо підлеглий Держраді КНР. Даний комітет крім страхового нагляду став також розглядати питання надання ліцензій, вдосконалення діяльності страховиків, підвищення рівня керівних працівників компаній. У 1999 р. ККСР найбільшу увагу приділив питанням вдосконалення страхування автотранспорту та цивільної відповідальності, авіаперевезень, стандартизації умов страхування і рівнів страхових тарифів. ККСР провів перевірку діяльності та перереєстрацію всіх відділень компаній, що мають статус юридичних осіб, також були переглянуті кваліфікаційні свідоцтва у більш ніж 3 тис. відповідальних працівників. Комітет підготував «Переглянутий і виправлений план розвитку страхового сектора в Китаї після 2000 р.». У серпні 1998 р. був прийнятий пакет законодавчих актів, регулюючих діяльність компаній і осіб, які ведуть агентські операції по страхуванню, якщо ця діяльність не є для них основною. У 1998 р. дохід від сектора страхування виріс на 16%, склавши 125 120 000 000 юанів (без обліку іноземних компаній), а частка страхового сектора у ВВП — 1,57%.

Державні компанії продовжують зберігати лідируюче положення на страховому ринку країни.

Реорганізація КНСК спочатку в концерн, а згодом в три самостійні страхові компанії мала на меті вдосконалення управління величезним апаратом і тим самим підвищення рівня конкурентоспроможності КНСК, а також наближення якості пропонованих послуг до рівня інших вітчизняних та іноземних компаній. Заохочувалося залучення позаштатних страхових агентів і зниження явно завищеного числа управлінців. До 1995 р. співвідношення службовців управлінської ланки і страхових агентів і представників становило 10:1, а в найбільш сприятливих районах — 6:1. Досить висока частка обов’язкового страхування, особливо з майнових ризиків, є серйозною перешкодою для повного перекладу діяльності компанії на ринкові засади.

Також китайський уряд активно заохочує приплив приватних, акціонерних та іноземних капіталів у страхування. Одним з економічних важелів стала диференційована податкова політика. Згідно з чинним законодавством, компанії, що функціонують у спеціальних економічних зонах, і іноземні компанії обкладаються прибутковим податком за пільговою 15%-ною ставкою (при 33% для акціонерних товариств). Проте державні страхові компанії виплачують 55%-ний прибутковий податок, а також 15%-ний місцевий податок на розвиток підприємництва.

Особливістю страхової справи в Китаї була присутність у  галузі «добровільних пенсійних фондів». Відділення КНСК, особливо в провінції, здійснювали страхування від усіх ризиків. У 1995 р. було прийнято рішення про створення спеціалізованих страхових компаній, що займаються виключно пенсійним і особистим страхуванням. Компаніям або філіям, що здійснює майнове страхування, забороняється проводити операції з медичного та віковою страхуванню.

Отже роблячи висновок можна порівняти особливості державного регулювання в Україні та в Китаї треба зосередитись на тому, що китайський страховий ринок дуже стрімко розвивається та зростає. І саме до цього приклали державні китайські органи, які регулюють страхову сферу, по-перше китайці заохочують приплив іноземних інвестицій у свою сферу страхування (навіть використовуючи регулятивну функцію податків), на відміну від українців, по-друге усі лідируючі позиції на китайському страховому ринку утримують державні компанії, а не приватні, як в Україні, по-третє внаслідок регулювання в Китаї не зникли приватні пенсійні фонди, в Україні вони також є, але люди не дуже сильно їм довіряють, навідну від китайців, де майже 35% населення активно використовує такі фонди. Також на мою думку, позитивним в Китаї є те, що державній страховій компанії набагато складніше обдурити страхувальників, ніж українським приватним компаніям, які активно використовують шпарини в законодавстві. На сам кінець, я хотів би зазначити, що і одна країна і інша використовують регулювання страхового ринку, але на практиці це призводить до різних результатів, в одній країні – це зріст страхового ринку, а в іншій до не дуже позитивних наслідків.

banner ad

Поддержка Яндекс.Метрика © Страховой клуб КНЕУ