Рискософия, страхование, культура
просмотров 2 688 ,

Історія страхування в Україні: передумови виникнення, етапи розвитку, перспективи, невирішені проблеми. Максим Скидан



Анотація. У статті розглянуто та проаналізовано історію розвитку страхування в Україні, передумови та чинники виникнення комплексний аналіз умов створення, функціонування та життя страхових компаній та страхового ринку

Ключові слова: Страхування, Краківська Спілка Взаємного Страхування, страхування в Російській імперії, Закон України «Про страхування»

Аналіз останніх досліджень і публікацій: Тринчук Віктор Вікторович;  Баранов А.Л.; Базилевич В.Д.

Актуальність теми: Розвитку страхової справи і її періодизації надавалось дуже мало уваги і тому це поле дослідження є досить актуальним,оскільки складно прослідкувати етапи розвитку цього процесу і заснування компаній.

Метою статті є дослідження розвитку страхової діяльності в Україні виходячи з характерних для неї етапів становлення, що обумовлені властивими цього етапу економічними процесами та еволюційними змінами

Постановка проблеми. Як відомо, страхова справа почала зароджуватись в Європі, а потім і в усьому світі завдяки добі Великих Географічних Відкриттів. Страховий бізнес у країнах з розвинутою економікою є одним з найбільш прибуткових. Через це чи не з перших років незалежності на Україні з’явилася безліч бажаючих спробувати сили в цій сфері бізнесу. Правда, як виявилося на практиці, одного бажання для цього було недостатньо. Історія страхової справи в Україні починалася практично з чистого листа, у країні не було ресурсів в достатньому для розвитку обсязі, не було кваліфікованих фахівців, була відсутня необхідна ринкова інфраструктура, не існувало ефективної законодавчої бази. Єдине, що було в наявності для будівництва, це союзна республіканська філія, що дісталася у спадщину від Держстраху разом із усіма його активами, пасивами і проблемами. Однак, навряд чи від такої спадщини була істотна допомога.

У таких архіскладних умовах вітчизняному страховикові приходилося ставати на ноги. І це все в умовах відсутності з боку держави будь-якої підтримки, існування правового вакууму, а також наявності могутніх іноземних страховиків, бажаючих захопити перспективний український ринок. Однак, незважаючи на зазначені фактори, за минуле десятиліття вдалося закласти основи для розвитку страхової справи на Україні. Більш того, тенденція росту ринку страхування, що спостерігається в останні роки, вселяє довіру.

Виклад основного матеріалу:

Ознайомився з історіографією та джерельною базою досліджуваної проблематики, яка в своїй основі містить великий масив праць відомих істориків та економістів.

Велику основу досліджуваного періоду становлять праці:

К.Г. Воблий «Основи економії страхування», яка складається з 8 розділів, де детально описуються аспекти страхування, починаючи від теорії, закінчуючи структурним аналізом кожного виду страхування та діяльністю страхових організацій того часу.

Осадець С.С. «Страхування», в якій детально описується страхування в СРСР в сільсько – господарському аспекті, наведені дані про страхування юридичних осіб.

Граве Д.О. «Математика страхової справи», де автор використовуючи весь алгебраїчний аппарат, обгрунтував доцільність використання математики при виплатах на страхування життя, будівель від вогню і т.д. Доводить твердження, що в страхуванні життя величезне значення мають дві галузі наукового дослідження – з одного боку, розвиток теорії ймовірностей, а з другого – складання таблиць смертності,  та ряд інших.

Аспекти вказаного розділу досліджувалися такими вченими як: Мачуський В.; Расшивалов Д.П.; Суворов Д.В. та багато інших.

Проаналізувавши стан страхової справи слід відмітити, що загалом страхування пройшло у своєму розвитку такі стадії:

– від взаємодопомоги взагалі, без диференціації за видами нещасних випадків, за формами і розмірами взаємної підтримки;

– до конкретизації і навіть спеціалізації взаємодопомоги, з уточненням кола страхових випадків, форм і розмірів страхових виплат;

– від розподілу збитку – до системи періодичних, чітко визначених страхових внесків, попереднього акумулювання страхового фонду.

Частина вчених формує такі стадії розвитку страхування, притримуючись суто історичного принципу:

1.     Страхування під час владарювання імперій

2.     Страхування в СРСР.

3.     Наш час.

Також є вчені які вважають, що існують такі стадії страхування:

1.     Формування страхового ринку та його стрімкий розвиток;

2.     Суцільна монополізація і концентрація;

3.     Парцеляція та розширення ринку страхових послуг.

 

 

1.1.   Перші страхові компанії – фірми в України доби Російської та Австрійської імперій.

 

До кінця XVIII в. страхування в Росії розвивалося повільно, потреби в страховому захисті ризиків покривалися послугами іноземних страхових компаній.

У 1765 р в Ризі, колишній західною околицею Російської імперії, було засновано перше товариство взаємного страхування від вогню. В інших російських містах в XVIII в. страхування не існувало. Виняток становив Санкт-Петербург. У другій половині XVIII ст. значне число будинків аристократії страхувалися за кордоном.

У Росії зародження комерційного страхування пов’язано насамперед зі страхуванням від вогню.  Як зауважив один з сучасників, в XIX столітті в Росії практично всі будови тоді були дерев’яними і країна горіла і відбудовувалася. [4, с. 25]

Катерина II зробила спробу створення державного страхування. Маніфест від 28 червня 1786 року «Про заснування державного позикового банку» забороняв страхувати майно в іноземних компаніях. При заснованому банку була відкрита Державна страхова експедиція, страхові операції якої обмежувалися обраними об’єктами — кам’яними будинками і кам’яними фабриками.

Страхова експедиція, стягувала 1,5% від вартості будівель, що віддаються громадянами в заставу. Без цього не можна було отримати кредит. Фактично страхування використовувалося як завуальована форма податку. Однією з цілей даного підприємства було перешкоджання витоку капіталів з країни: «забороняємо всякому в чужі держави будинку і фабрики тутешні віддавати на страх і тим виводити гроші на шкоду або збиток державний».

У 1827 р указом Миколи I було створено «Російське Страхове Товариство від вогню». Ідеологами і організаторами його виступили Микола Семенович Мордвинов і Людвіг Іванович Штігліц, відомі на той момент державні діячі, що забезпечили відповідно юридичну та фінансову сторони підприємства. Гострим питанням постало формування власності. В результаті перемогла думка, що державна компанія, швидше за все, виявиться гранично забюрократизована і навряд чи буде орієнтована на споживача.

Тим часом, за словами Н. С. Мордвинова, з країни іноземним страховикам на той час пішло вже близько 100 млн рублів. Таким чином, суспільство було організовано як акціонерна компанія, причому список її акціонерів був досить повну картину державної еліти того часу. Чиновникам тоді не заборонялося участь в комерційних підприємствах — подібна практика була поширена: компанії при цьому отримували високих покровителів, а ті — додаткове джерело доходів.[12, с. 141]

«Російське Страхове Товариство від вогню» виявилося успішним підприємством. Крім того, що організаторами компанії стали найвизначніші люди свого часу, суспільство отримало серйозні податкові пільги і 20-річну монополію на діяльність у найбільш розвинених губерніях.

Успіх першого страхового товариства сформував моду на страхову справу, і вже в 1835 році була відкрита перша в Росії компанія зі страхування життя — «Життя». Однак, цей напрям страхування розвивалося повільно і тільки до початку XX в. зайняло значну нішу. Незабаром було створено «Друге російське страхове товариство від вогню» (1835 г.), яка отримала право працювати на решті території Росії. У 1846 р виникло товариство «Саламандра».

До отримання Україною статусу незалежної держави страхування проводили згідно з економічними, соціальними та правовими умовами, що існували у відповідний період.

Найдавнішим способом страхового захисту в Україні, як і в усьому світі, було взаємне страхування.

В Україну класичне страхування прийшло із Західної Європи ще в XІІI ст. З виникненням філій англійських страхових компаній. У 1857 р. в Одесі було створено Російське товариство пароплавства і торгівлі, величина страхового капіталу якого становила один мільйон рублів. Цей фонд застосовували при страхуванні суден.

У містах діяли товариства взаємного страхування від вогню. Одне з таких товариств було утворено в Полтаві у 1863 р. Згодом такі самі товариства з’явилися в Києві, Одесі та Харкові. їхня діяльність обмежувалася територією відповідного міста. Ці товариства обслуговували ризики здебільшого великих домовласників, купців і фабрикантів.[2]

У другій половині XIX ст. спектр страхових послуг був досить широким, але найпопулярнішим і надалі залишалося страхування від вогню. Страхові товариства приймали заяви на страхування будівель, тварин, меблів, вантажів. Набуло поширення страхування життя.

За прикладом Ліфляндського товариства у Києві було організовано товариство взаємного страхування землевласників. Його завдання — відшкодовувати збитки, завдані вогнем землевласникам Київської, Подільської та Волинської губерній.[1, с. 15]

У 1909 р. було затверджено статут Харківського Товариства страхування від вогню майна гірничих і гірничозаводських підприємств.

Цікавою є історія розвитку страхових відносин на землях Західної України, де почали свою діяльність перші національні страхові товариства «Дністер» та «Карпатія».

Рішення про відкриття «Дністер» як кооперативного товариства взаємного страхування було прийняте 9 грудня 1891 р. Але перші страхові операції «Дністер» почав проводити аж після 15 вересня 1892 р. Безпосередніми ініціаторами організації «Дністер» виступили патріотично настроєні кола галицької української інтелігенції, греко-католицького духовенства, представники міщан та селян. Головним організатором товариства став відомий громадський діяч Василь Нагорний, а серед засновників були відомі представники кооперативного руху на чолі з Костем Левицьким, Стефаном Федаком, Дем’яном Савчаком.

Страхове товариство «Дністер» за статутом було господарським об’єднанням взаємного типу, особливістю яких, як відомо, є обов’язкове дотримання його учасниками принципу солідаризму, тобто рівності інтересів.

Статутний фонд «Дністра» у розмірі 50 тис. золотих австрійських талерів було сформовано шляхом підписки — купівлі акцій вартістю 100 талерів  кожна, їхні власники за статутом наділялися правами довірених осіб товариства, вирішальним голосом і правом бути обраними до наглядової ради. Крім того, засновники одержували право на щорічне отримання грошової винагороди (дивідендів) у розмірі, не вищому за 6% від власного паю.

Активно питання страхування обговорювалися в Київському Комерційному Інституті, нам відомі імена викладачів, які зробили свій внесок у розвиток страхування усієї України. Одним із найвідоміших представників Київської страхової наукової школи є К. Воблий. Він став також її засновником. Оскільки необхідної навчальної літератури не було, К. Г. Воблий розпочинає новаторську роботу зі створення першого в Росії підручника зі страхування. У 1915 р. виходить друком велика (17 др. арк.) монографія «Основи економії страхування». У ній на основі самостійних, всеосяжних досліджень у галузі страхування в Росії і світі, з науковою обґрунтованістю розглянуті питання про предмет страхування як науки, історію його розвитку в Росії, особливості страхових товариств з окремих видів страхування, питання фінансової політики щодо капіталу страхового

бізнесу, взаємовідносини між страховими товариствами й органами державного контролю та інші питання, що стосуються страхової справи. Про наукове та практичне значення цієї праці для вивчення страхової справи, завданням якої Воблий вважав подолання шкідливих наслідків несприятливих подій у господарському житті, яскраво свідчить те, що і нині, на початку ХХІ століття вона зацікавлено використовується фахівцями і має численні перевидання в багатьох країнах. [16, с. 145]

Також відомим представником став викладач,  учасник страхової школи  Граве Дмитро Олександрович. Засновник першої вітчизняної школи алгебраїстики в Києві. Працював також в галузі прикладної математики та механіки

У 1910-1925 рр. був професором ККІ-КІНГ, організував кабінет страхової справи, 1916 р. обирався деканом комерційно-технічного відділення, викладав конкурентну і політичну арифметику, фізику та математику. Його найвідомішою працею стала – «Математика страхової справи». В цій роботі він використовуючи весь алгебраїчний аппарат, обгрунтував доцільність використання математики при виплатах на страхування життя, будівель від вогню і т.д. Доводить твердження, що в страхуванні життя величезне значення мають дві галузі наукового дослідження – з одного боку, розвиток теорії ймовірностей, а з другого – складання таблиць смертності. В роботі вказані розрахунки проведених страхових операцій в Україні та місті в Києві загалом.

Під час функціонування страхового кабінету в ККІ, містяни могли прокунсультуватися стосовно страхових справ безпосередньо у Граве, оскільки він був куратором даного кабінету, і керував ним аж до самої смерті.[16, с.147]

Перше польське страхове товариство — Товариство страхувань від Вогню в Кракові «Florianka» виникло лише в 1860 році. У 1874 році «Florianka» змінила офіційну назву на Краківське Товариство Взаємного страхування. Пізніше свою діяльність розширило на Галичину, продаючи поліси також на Волині, Поділлі. Відомо, що філіали даного товариства знаходились у Львові, Перемишлі, Дрогобичі. [3]

1.2. Страхова справа в Радянському Союзі.

У 1913 р в усіх страхових установах Росії було застраховане майно на суму 21 млрд. руб., В тому числі на частку акціонерних страхових товариств припадало 65% цієї суми, земств — 15, взаємних міських товариств — 8%. Російські акціонерні страхові товариства зібрали в 1913 р 129 млн. руб. страхових платежів, іноземні акціонерні — 12, міські взаємні — близько 14 млн. руб. Частка операцій губернського страхування і державних ощадних кас становила близько 15,5 млн. руб. Всього в 1913 році було зібрано за всіма видами страхування 204,9 млн. руб. страхових платежів.

Фінансові ресурси страхових товариств стали важливим джерелом великих інвестицій, переважно в державні позики і акції торгово-промислових компаній і комерційних банків. Особливу значущість ці ресурси мали в обслуговуванні державного внутрішнього і зовнішнього боргу.

Розпочата в 1914 р Перша світова війна за нею найбільші економічні та політичні потрясіння в російському суспільстві призвели до найглибшої фінансово-економічної і політичної кризи. Падіння купівельної спроможності рубля, що почалося в роки Першої світової війни, обезцінило страхові суми укладених договорів, страхові платежі.

В результаті інфляції до початку 1915 р офіційний курс рубля знизився до 80 коп., До кінця 1916 р — до 60 коп., До березня 1917 року — до 27 коп. Купюри паперових грошей випускалися без номерів. Функції грошей стали виконувати грошові сурогати. Фінансова сфера Росії перебувала в повному хаосі. До жовтня 1917 грошова маса майже подвоїлася, а ціни піднялися на 224%, купівельна спроможність рубля в цей час не досягала 10 довоєнних копійок.

Націоналізація страхової справи здійснювалася на тлі інших великих заходів фінансової політики Радянської влади — націоналізації банків, промисловості, транспорту, зв’язку, встановлення державної монополії на зовнішню торгівлю, анулювання царських державних позик.

Практична сторона націоналізації страхової справи в Радянській Росії чітко виділила два основних етапи: 1) встановлення державного контролю над усіма видами страхування; 2) оголошення страхування у всіх видах і формах державної страхової монополією.

Завдяки раніше здійсненої націоналізації банків був забезпечений фактичний контроль з боку держави за діяльністю і грошовими операціями страховиків, що істотно обмежувало можливості використання коштів страхових компаній на цілі фінансування потреб опозиції правлячому режиму.

Ще в грудні 1917 р правління страхових товариств видали своїм службовцям платню за два місяці вперед з метою підтримки і заохочення саботажу нової влади. Організовувалася видача коштів з поточних рахунків і вкладів. Виписувалися чеки на отримання грошових коштів без зазначення ціни.

В.І. Ленін підписав 23 березня 1918 Декрет Ради Народних Комісарів «Про встановлення державного контролю над усіма видами страхування, крім соціального». Введення державного контролю розглядалося урядовим кабінетом як тимчасовий, перехідний заходи на шляху до подальшої націоналізації, викликаної об’єктивно обставинами, що склалися.

Був організований Рада у справах страхування, що призначався Раднаркомом.

Громадянська війна і іноземна військова інтервенція зажадали прийняття надзвичайних заходів у всіх областях господарського життя. Вони прискорили націоналізацію страхової справи. [8, с. 27]

28 листопада 1918 Раднарком прийняв Декрет «Про організацію страхової справи в Російській Республіці». Відповідно до цього декрету страхування у всіх видах і формах оголошувалося державною монополією і надбанням Республіки.

Всі приватні страхові компанії і суспільства були ліквідовані, зберігалося тільки взаємне страхування товарно-матеріальних цінностей кооперативних організацій. Однак цим декретом не була створена державна страхова організація. «Реорганізацію» за декретом від 28 листопада 1918 із великою натяжкою можна вважати націоналізацією страхової справи, фактично це був його розгром. До середини 1919 р проходила кампанія по ліквідації акціонерних та інших страхових товариств і організацій, визначення та інвентаризації їх активів і пасивів, потім пішли подальші реорганізації. Довгострокове страхування життя було передано у відання Народного банку РРФСР, а майнове страхування — Наркомату землеробства. В умовах громадянської війни, розрухи і майже повного знецінення грошових знаків, страхування, яке передбачає виплати страхового відшкодування і страхових сум в грошовій формі, втрачало своє значення. Декретами від 18 листопада 1919 р і 18 грудня 1920 було скасовано майнове страхування. Це перший розгром страхового справи в країні.

Таким чином, протягом перших трьох років після жовтня 1917 р держава фактично намагалося використати збережену систему дореволюційного приватного і земського страхування не стільки з метою страхового захисту інтересів страхувальників, скільки в якості важливого джерела фінансових ресурсів на поповнення державного бюджету розореної війною країни. Формальне проголошення державної страхової монополії переслідувало по суті ту ж мету, хоча і не дало очікуваних результатів. Фактично страхова монополія не була проведена в життя, та й не могла бути проведена, оскільки для цього як мінімум необхідна діяльність державної спеціалізованої страхової організації, що декрет від 28 листопада 1918 року навіть не передбачав.

У роки радянської влади страхування в Україні розвивалося нерівномірно. Так, з 1921 року страхування майна державних підприємств і організацій здійснювалося добровільно. Але вже Постановою ЦВК і РНК СРСР від 4 вересня 1929 року вводилося обов’язкове страхування в державній промисловості, яке охоплювало практично все майно, і вже через два роки страхові платежі були включені до складу податку з обороту, що зумовило зміну механізму відшкодування збитків. Страхування кооперативних і громадських підприємств, в тому числі і колгоспів, також було переведено на державну основу. Цю роботу виконували органи Держстраху СРСР, які надавали послуги з обов’язкового і добровільного видів страхування майна громадян.[5, с. 45]

У той час не існувало чіткої концепції розвитку особистого страхування. З березня 1929 року значна поширення набуло колективне страхування. Спочатку ставилося завдання охопити страхуванням не менше 75% працюючих, проте вже до 1940 року фактичний показник знизився до 30%. Цей вид страхування став збитковим і його скасували, ввівши приватне змішане страхування, страхування на випадок смерті і втрати працездатності, страхування від нещасних випадків. Перестрахування в СРСР почало розвиватися з 1921 року, коли виникла необхідність перестраховувати частина страхових ризиків, які приймалися кооперативами і перевищували суми, встановлені Госстрахом.

У післявоєнні роки було здійснено ряд важливих заходів, спрямованих на посилення ролі страхування в розвитку економіки, зокрема, прийнято Постанову Ради Міністрів УРСР від 26 листопада 1958 року № 1 645 «Про затвердження Положення про органи державного страхування в Українській РСР». У період реформ 1960-х років було багато зроблено для налагодження механізмів страхового захисту сільськогосподарських підприємств. Без цього було б складно ввести грошову гарантовану оплату роботи колгоспників, здійснити перехід колгоспів до прямого банківського кредитування, зміцнити інші напрямки госпрозрахункових відносин. Умови обов’язкового страхування майна колгоспів, введені в 1968 році, грунтувалися на принципі еквівалентності взаємовідносин страховика і страхувальників (їх сукупністю). Також був зроблений крок вперед у розвитку методології формування страхових резервів, збільшена норма страхового покриття і розширено перелік страхових випадків (зокрема, в нього була включена посуха).

Велику увагу сільсько – господарському страхуванню приділяв увагу викладач КІНГ, завідувач кафедри страхування С.С. Осадець. Він вважав, що основна увага має приділятися страхуванню с/г, оскільки воно приносить вел участку надходжень в бюджет. Оскільки робота в колгоспах відбувається за планом, то страхувати такі господарства просто необхідно, бо якщо стануться непередбачувані обставини, то план не буде виконано і держава буде мати величезні збитки. Оплату працівникам має сплачувати фонд оплати праці,  а страхування Держсстрах в обов`язковому порядку [17, с. 25]

Ефективність цих заходів підтверджується тим, що вже через 10 років уряд визнав доцільним перевести на такі умови страхування і державні сільськогосподарські підприємства. Так було спростовано тезу про те, що «держава не може сама себе страхувати». [5, с. 74]

Протягом 1960-70-х років були введені нові види страхування майна, життя і здоров’я громадян. З 1988 року державні підприємства отримали право на здійснення добровільного страхування майна та відповідальності. Однак, незважаючи на серйозні зміни у ставленні до страхової справи, рівень його розвитку ще сильно відставав від рівня країн з ринковою економікою.

До 1988 року в Україні, як і в республіках колишнього СРСР, існувала монополія двох державних страхових компаній: Держстраху і Інгосстраху, діяльність яких була повністю регульованою. Це передбачало значні надходження до бюджету від страхових платежів і, в разі необхідності, виділення з бюджету коштів на виплату страхових відшкодувань. Функції страховика на території України в той час виконувала система Укрдержстраху, в якій працювали майже 14 тисяч фахівців і 29 тисяч позаштатних страхових агентів. [6, с. 423]

Початок демонополізації страхової справи в колишньому СРСР поклав Закон  «Про кооперацію», прийнятий Верховною Радою СРСР 26 травня 1988 року, який встановив, що кооперативи можуть страхувати своє майно і майнові інтереси в органах державного страхування, а також створювати кооперативні страхові установи, визначати умови, порядок і види страхування.

Найбільш вагомим імпульсом у створенні недержавних страхових організацій стало затверджене 19 червня 1990 року Радою Міністрів СРСР «Положення про акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю» і Постанова Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо демонополізації народного господарства», прийняте 16 серпня 1990 року. Ці нормативні акти дозволяли займатися страховою діяльністю і конкурувати між собою державним, акціонерним, взаємним і кооперативним товариствам. Демонополізація сталася і в системі Держстраху, перш за все вона проявилася в наданні страховим організаціям республік СРСР права впроваджувати регіональні види майнового та особистого страхування, що не були єдиними по країні.

Починаючи з 1991 року, після припинення існування СРСР, Україна стала самостійно вирішувати всі питання організації страхової діяльності.

 

1.3         . Сучасне страхування основні етапи, перспективи та невирішені проблеми.

Сьогодні розвиток страхового ринку відбувається на фоні позитивних змін макроекономічної ситуації в державі при зростанні добробуту населення і посиленні державного регулювання і нагляду за страховою діяльністю.

Український страховий ринок ще молодий і перебуває у стадії формування. Але вже сьогодні з`являються ознаки того, що страхування стає важливим сегментом ринкових економічних відносин. Саме страхування в змозі забезпечити не тільки безпеку, стабільність, соціальні гарантії в суспільстві через механізм страхового захисту, але у перспективі може стати серйозним механізмом перерозподілу корисних ресурсів і механізмом вирішення питання зростання населення.

Табл.1 [№15; 19]

Роки

Загальна кількість страхових компаній

в тому числі

компанії з ризикових видів страхування

компанії  зі страхування життя

2001

328

309

19

2002

338

316

22

2003

367

337

30

2004

387

342

45

2005

398

348

50

2006

441

356

55

2007

446

381

65

2008

469

397

72

2009

450

378

72

2010

456

389

67

2011

453

387

66

2012

414

352

62

 2013

407

345

62

2014

382           322            60

  2015

368           308            60

 

 

 

Роблячи висновок за таблицею, можна сказати, що кількість страхових компаній в Україні збільшується, незважаючи на кризові роки, тобто доведено, що страхові компанії мають важливе місце в економіці країни.

Зазначено домінування компаній з ризикових видів страхування .

Слід звернути увагу на те, що частка страхових послуг на вітчизняному фінансовому ринку неухильно зростає. Це свідчить, з одного боку, про розвиток страхового бізнесу, з іншого – про зростання зацікавленості фізичних і юридичних осіб у захисті своїх майнових інтересів від ризикових подій.

Загальні показники розвитку страхового ринку України (табл.3) [14; 19]

Роки

Показники

Страхові платежі, млн. грн.

Страхові виплати, млн. грн.

Співвідношення страхових платежів до ВВП, %

Співвідношення страхових премій у ВВП, %

валових

чистих

1996

317,8

147,3

0,39

0,4

0,4

1997

408,4

129,2

0,44

0,4

0,4

1998

789,2

177,8

0,77

0,8

0,7

1999

1 156,5

353,5

0,89

0,9

0,8

2000

2 136,0

407,0

1,26

1,3

1,0

2001

3 030,5

424,1

1,48

1,5

1,2

2002

4 442,1

543,1

1,97

2,0

1,6

2003

9 135,3

860,6

3,42

3,4

2,6

2004

19 431,4

1 540,3

5,62

5,6

2,8

2005

12 647,0

1 886,8

3,02

3,1

1,8

2006

13 829,9

2 599,6

2,60

2,6

1,6

2007

18 088,2

4 213,0

2,60

2,6

1,7

2008

24 008,6

7 050,7

2,65

2,65

1,7

2009

20 442,1

6 737,2

2,20

2,20

1,1

2010

23 081,7

6 104,6

2,10

2,10

1,2

2011

22 693,5

4 864,0

1,7

1,70

1,36

       2012

21 508,2

5 151,0

1,4

1,4

1,16

        2013

28 668,1

4 651,8

3,4

3,4

1,9

        2014

11 647,0

1 686,8

2,02

3,2

1,4

        2015

10 829,9

1 599,6

1,60

2,3

1,2

 

Статистичні дослідження показують, що на сьогоднішній день в Україні застраховано всього 10% ризиків, тому перспективними для страхового ринку України повинні стати накопичувальні види страхування, соціальні види страхування, зокрема, страхування життя громадян, пенсійне і медичне страхування. Рівень розвитку страхування життя в Україні один з найнижчих серед розвинених країн, зокрема в Європі на страхування життя припадає близько 60% загальних страхових платежів, коли в Україні – 5,93% .

Але, не зважаючи на наявний потенціал розвитку страхового ринку, він розвивається випереджаючими темпами порівняно з економікою країни – показники співвідношення страхових премій до ВВП є досить незначними, хоча і мають стійку тенденцію до зростання (табл. 3).

Сьогодні в Україні не існує привабливих для страховиків довгострокових інвестиційних інструментів. Акції та облігації інвестиційно привабливих підприємств украй важко придбати. Це не тільки гальмує зріст інвестиційної діяльності самих компаній, збільшення прибутків від неї, але і позбавляє економіку значних обсягів «довгих» грошей.[7, с. 4]

Закон України «Про страхування» передбачає 34 види обов’язкового страхування, навіть ті, що не мають закордонних аналогів. Рішення про їхнє введення прийнято поспішно, без належного соціально-економічного обґрунтування. Окремі види такого страхування чітко законодавчо не урегульовані, оскільки не визначені в українському правовому полі поняття. Майже для 2/3 видів обов’язкового страхування немає необхідної нормативної бази. [13, с. 54]

Українські страхові компанії, принаймні ті, що прагнуть бути найкращими, можуть не чекати доки парламент внесе зміни до законодавства, а підвищити довіру суспільства до страхової галузі власними силами. В Законі виписано мінімальні умови капіталізації, але ніхто не забороняє збільшувати статутні фонди до розмірів, які б реально покривали ризики, і вносити до цих фондів справжні гроші, а не майно. Також ці підприємства можуть збільшити кількість та якість послуг, які надаються населенню, щоб максимально задовольнити його страхові потреби, наприклад, пенсійне страхування, що існують навіть у наш час.

Український вчений, викладач КНЕУ Баранов А.Л. аналізував у своїй роботі «Оцінка страхового портфеля», українські компанії і намагався зпрогнозувати їх подальший розвиток в Україні. Баранов зазаначає, що страховий портфель є основним чинником фінансової надійності страховика, що, питання надійності має бути перщочерговою ціллю страховиї компаній і держави. Страховий портфель кожної компанії треба, насамперед, розглядати з позиції сукупності страхових ризиків, які приймаються на страхування. Страховий ризик є основним елеменом портфеля.

В міру розвитку ринку ризики зростають. Тому потрібно забезпечити солідарну відповідальність шляхом об’єднання страхових компаній у пули.[№18, с.25]

 

 

 

Висновок.

Діяльність страхових компаній істотно різниться від інших видів підприємницької діяльності. Основна відмінність — намагання страхової компанії брати на себе ризики різних суб’єктів господарювання. Існує безпосередній зв’язок між ризиками, що беруться страховою компанією (страховими ризиками), і ризиками, властивими веденню страхової діяльності. При цьому важливим аспектом ведення страхового бізнесу є здатність компанії об’єктивно оцінювати й управляти ризиками.

У країнах із ринковою економікою система страхування сприяє економічній стабільності, зміцненню фінансової системи, активізації інвестиційних процесів і розв’язанню соціальних проблем.

Галузь страхування описується з точки зору її позитивних та негативних рис, перспектив розвитку. Обгрунтовано викладаються шляхи подолання недоліків, що існують на сучасному етапі, пропозиції щодо заходів для урядових та неурядових організацій, які прискорять розвиток, зростання, підвищення глобальної та регіональної конкурентоспроможності галузі страхових послуг.

На сьогодні в Україні працюють понад 240 компаній, що мають досить великі обсяги статутних фондів і резервів, добру репутацію. Важливим є й те, що обсяги страхових резервів протягом останніх років зростають швидше, ніж страхові премії. Це вже показник зростання фінансової надійності страховиків, збільшилися також обсяги страхових послуг, а страховий ринок набув якісніших ознак.

Деякі дослідники вважають іноземні страхові компанії, як фактор розвитку ринку страхування України. Ці компанії приносять на український ринок культуру страхування, знання та експертизу.

Незважаючи на позитивні зрушення, які відбувалися в останні роки, серед яких можна виділити: зростання капіталізації страховиків; укрупнення страхових компаній, поступальне зростання обсягів зібраних страхових премій; зниження рівня збитковості страхового ринку; активізації іноземних інвесторів, галузь страхування в Україні треба серйозно удосконалювати, стимолювати та розвивати враховуючи її теперішній стан, а також соціальне значення та притаманний страховому ринку потужній інвестиційний потенціал.

Перспективи розвитку ринку страхування України залежатимуть не тільки від кількісного чи якісного складу ринку, а й від подальшого удосконалення законодавчої бази, що регулює не тільки сферу страхування, а і загалом всі види діяльності, зокрема розвитку недержавного пенсійного страхування, страхування життя, медичного страхування, іпотечного кредитування, діяльності банків та їх впливу на страхування, а також від створення сприятливої системи функціонування інституту страхових посередників, покращення страхової культури та підвищення довіри до страховиків.

На мою думку в подальшому варто висвітлити таке поняття як інтернет – страхування, оскільки зараз ми можемо бачити його суцільне домінування. В моїй роботі проблема інтернет страхування не була вирішена і не була висвітлена взагалі, оскільки зараз цей вид страхування тільки набирає обертів. Незважаючи на те, що частка страхування життя на страховому ринку України постійно зростає, цей показник ще дуже далекий від рівня економічно розвинутих країн. Також доцільне подальше вивчення періодизації страхування і приділити значну увагу сучасному ринку страхових послуг. В перспективі подальші дослідження передбачають поглиблений аналіз функціонування страхового ринку зарубіжних країн та вивчення можливостей застосування їх досвіду в Україні, особливо в інтернет та страхуванні життя.

 

 

Список використаної літератури.

1.                  Новая философская энциклопедия: в 4 тт./ Под редакцией В.С.Степина.М.: Мысль, 2001.

2.                  Любашенко И. «Укргосстрах» (НАСК «Оранта»), Декрет «О страховании» // www.polis.ua.

3.                 Majerkiewic Wojciech zDzieje ubezpieczeń w Polsce // ekonomia.opoka.org.pl/.

4.                 Залетова А.Н. «Страхування в Україні».

5.                 Петров Ю.А. «СРСР та Міжнародний ринок страхування».

6.                 Страхування: Підручник / Керівник авт.. кол. Осадець С.С. – КНЕУ 1998. – 528 С.

7.                 Стан страхового ринку // Національна безпека і оборона – 2000 – №4 – с. 4 – 11

8.                 Страховий ринок в Україні: стан, проблеми, перспективи // Національна безпека і оборона – 2003 — №6 (42) – С. 27

9.                 Сухов В.А. Страхнагляд буде відігравати більш важливу роль //Фінанси – 1997 — №10 – с.39-41.

10.            Ломакін – Румянцев И.В. Страхнагляду потрібен сильний ринок, а ринку потрібен сильній Страхнагляд // Фінанси – 1998 — №8 – с.33-36.

11.            Євстигнєєв В.Д. Державна підтримка та регуляція страхової справи // Фінанси – 1996. — №7 – С38 – 41.ї

12.            Формування ринкових відносин в Україні №5 (109) // 2010 с 141-145.

13.            М.С. Носенко; С.І. Півторак Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку інвестиційної діяльності страхових компаній в Україні.

14.            Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. – 5-те вид., стер. – К.: Знання, 2006. – 351 с.

15.            Горбач Л.М. Страхова справа: Навч. посібник. – 2 — ге вид., виправлене. – К.: Кондор, 2003. – 252 с.

16.            «Вчені записки», збірник наукових праць КНЕУ 2006 с. 145-150.

17.            С.С. Осадець «Фінансове планування в с/г підприємствах та об`єднаннях. 1982 с. 25

18.            Баранов А.Л. Оцінка страхового портфеля 2005 с. 23

19.            Державна комісія , що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг: http://nfp.gov.ua/content/rzviti-derzhfinposlug.html.

banner ad

Поддержка Яндекс.Метрика © Страховой клуб КНЕУ